Чомусь так гірко плакала вона,
Ховаючи обличчя у долонях,
І щось боліло у грудях і у скронях,
І в душу не прих’одила весна.
Александр Пономарев Сонечко ясне,чомусь так гірко
Сльози стягуючи мучуся у тінях
Ти ж мені дальній,болем та жаркий
Пройшла я,захована у зимах Що ж так поруч коси навистріг
Полем пшеничним в голках колосся
Я вже молилася криком на постріл
Сонечко ясне,ніженьки босі Встануть дерева,та трави поляжуть
Соком нап’єшся, в річках бездоннях
Сонечко ясне, будь якщо навіть
Чужий..не мiй,та плачем в долонях.. |