Таке звичайне життя-17. 9-та школа
* * *
Тоня Пащенко готовилась в Германию, В ту, что ныне нет на карте – в ГДР, Подтолкнув и одноклассников к скитанию, Дав ровесникам заманчивый пример.
А ее никто не спрашивал желания: Приказали папе – взял под козырек. Раб приказа: безразлично – что Германия, Что Монголия – он отбывает в срок.
У военных неожиданны каденции… Левеншусик- друг потерянно грустит… Тлня Пащенко жила у Резиденции… Взгляд девчонки подозрительно блестит.
Для подростка перегрузки непосильные – Бьют разлуки по сердцам и головам… Подошла несмело к Лидии Васильевне Попрощаться Тоня… -- Вот… На память… Вам… --
Знак признательности: -- в бронзе композиция. Видим: женщина и девочка – сюжет: «Я и ты»… Прощай, подружка яснолицая! Потерялся, затоптался Тонин след.
Годы странствий наше детство затуманили, За туманом даже школка не видна… Где ты, Тоня? До сих пор еще в Германии? Я в Америке, а Родина одна…
* * *
«Купили» другого синка – З капустою нема ж левади. До того ж i ущерть снiжка. Борис бiлесенький, без вади.
-- Це, Владик, твiй молодший брат. Найкращого тобi купили.... – Вiн кинув оком – i назад, До iграшок.... Обох любили...
В братiв багато спiльних рис – Впадає це родиннiй клiцi. На рiк й сiм мicяцiв Борис Вiдстав вiд Владика у вiцi.
Лашкiвськi друзi помогли – Прислали нянечку – Марiйку. Вони з Марусею втекли З колгоспу – бiльше нiж на «двiйку»
Нiхто колгоспне те буття Не оцiнив. Хто мiг – втiкали. Крiпацьке то було життя, Гiрш, нiж за вражої навали.
Марiйка з нами прожила, Як рiдна у родинi, поки На нiжки Борю пiдняла. Коли три виповнилось роки,
-- Що це?... А це чому? – дзвенiв... У серцi – океан любовi… Ми вiддали обох синiв У дiтсадок круглодобовий.
У понедiлок вранцi їх Туди вiдводили «на службу», В субботу ввечерi малих Берем додому. Ми на дружбу
Братiв надiялись. Удвох Їм буде легше. У середню Зарахували їх обох В садочку групу... Бредню
Турбот буденних опiр лiг На всiх нас тягарем суворим – I на дорослих й на малих. Шкода малих... Та лиш бадьорим
Веселим голосом до них Я промовляю в понедiлок, Щоб здогадатися не мiг З них жоден, як отих помилок
Тягар щоденно крає нам, Менi й Сашковi-батьку серце. Зате недiлi – лиш синам. Цукерки й фрукти на скатерцi...
Улiтку їздили на Прут – Купалися i загоряли. В кiно ходмлм... Поруч тут Центральний парк, де теж бували
Ми щонедiлi… Над усе Чудовий наш театр любили. З дитинства хлопчики оце Живе мистецтво захопили
У душу – i на все життя... Дивилися усi прем’єри, Думки гострили й почуття Для совiстi – не для кар’єри...
Завжди iз нами й чоловiк. Зрiднившись з фотоаппаратом, Вiн кожний крок наш, кожний миг Знiмає... Боря з старшим братом
I я – у об’єктивi лиш. Навколо всбди блiци й клаци... Але ж було найцiкавiш, Коли, як справжнiй папарацi,
У засiдцi сховавшись, вiн Нас крадькома знiмав зненацька. Про випадок такий один Повiдаю... Доросла цяцька
Для нього – фотоаппарат... Преамбула того сюжету -- Полiтосвiта. Влада – кат -- Волiє, щоби їй цю жертву
В знак благодiйностi принiс Буквально кожний рiзним чином. Промивку мозку мракобiс Влаштовував: полiтгодинам
Повиннi i робiтники I школяри вiддатись щиро Щотижня. В мене – малюки. I що? Дамоклова сокира
I надi мною. Тих занять По понедiлкам оминути I я не можу... -- Щось порадь, Сашко, як з тим нещастям бути? --
.—Я бачу вихiд лиш один: Зануритись в полiт-кювету Ще глибше. Замiсть тих годин – Вступить до унiверситету
Марксизму-ленiнiзму. Є Цiкавi в ньому факультети. Той унiверситет дає Освiту добру, бо предмети
Там тi ж, що їх звичайний вуз Своїм студентам пропонує. Там є iстфак… Вступив – i туз! -- А сам? – -- Й для мене не iснує
Альтернативи. Першим я Пройду по цiй полiтстежинi, А друга черга вже твоя! -- Тодi час стартувати нинi! –
Два роки – i Сашко диплом Одержав унiверситету. А потiм я за тим добром Вступила теж до факультету
Iсторiї… Провчилась рiк... I зараз в розповiдi буде Отой кульмiнацiйний миг... Недiля. Всi на свiтi люди
Цей день цiкаво провести Хотять у злагодi з ciм’єю, У парку малюкiв пасти... А я не впоралась з моєю
Турботою мiж iншiх справ. I семiнар на факультетi Мене наступним днем чекав. А я нi бе нi ме в предметi –
Icторiї ВКП(б). Хто з ким там воював на з’їздi, Хто гiдним виказав себе Закатуванню геть на мiсцi.
Недiлю мушу присвятить Серйознiй самоподготовцi. Недiлю ж треба присвятить Малим – i в кожнiй тiй голiвцi,
Що прихилилися в цю мить До мене, є нерозумiння. Недiля – як її губить? Я ж– в’язень строгого сумлiння.
I знаю, що повинна вчить... Нерозумiння: що зi мною? I той мовчить, i цей мовчить. Непорiвнянною цiною
Сiм’я повинна заплатить За вигоди полiтосвiти... Малий тихесенько сидить У мене на колiнах.... Дiти
Ще сподiваються на щось. Малий сидить, а старший братик Стоїть, окатий, наче Щорс, I ciпає за мiй халатик.
Я: -- Владику, не заважай! Готуюся до семiнару... – Вiн – трохи згодом –сiп: Кiнчай, Мовляв, вдивлятися в примару,
Коли чекають два сини. I знову – сiп... Убiк конспекти! -- Куди ж бо пiдем, пацани? В кафе? Бо там смачнi аспекти?...
Вони вже знають те кафе На розi Ольги i Шевченка. Як гiсть з якогось Санта-Фе -- Одне таке – дитяче. Сценка:
Маленький столик i cтiльцi – За столиком вони – експерти, Морозив рiзних вже знавцi: Бо розрiзняють всi аспекти,
Смачного – i дають наказ Справжнiсiнькiй офiцiантцi. Несуть – i їм вже не до нас. Менi лиш залишились танцi
Навколо столика й рефрен: -- Берить на ложечку потроху! – Та кожен з хлопцiв – джентльмен. Не завдають переполоху,
Неквапно, «ввiчливо» їдять, Смакують, не ковтають швидко. Сприймають мiй урок на «п’ять» -- I не хворiють i не бридко
На них дивитися... Менi Дивитися на них приємно: Такi собi малi пани – Поводитись умiють чемно.
На них – шляхетностi печать, На сяючих обличчях – врода... По Кобилянськiй погулять – Це особлива насолода.
Вони вже знають алфавiт I можуть вивiски читнути. До того ж там – «Дитячий свiт», Його не можна оминути.
Вони упевнено ведуть У вiддiл iграшок... -- Дивiться! – Так: рейкова, мов справжня, путь, Маленький поїзд... -- Залiзниця! –
Той поїзд по пiдлoзi мчить. Заведена ключем пружина – Його двигун – i вiн бiжить – I кожна на Землi дитина,
Та i дорослi, ясно, теж Були б у захватi... Купуєм. Книгарня... Радостi – без меж. Розглядуемо, не марнуєм
Тут часу. П’ять берем книжок I повертаємось додому. I кожний крок для нас – урок. Цiкавiсть подолає втому.
Яскравi ваблять малюкiв Картинки й лiтери великi. Розпiзнаєм звiрят, жукiв, Казковi полюбляєм книги.
Ось рейки складенi у путь. Сашко бере сталевий ключик. Разiв iз десять повернуть – I поїзд iз хлоп’ячих ручок
Втiк i кудись собi побiг Пiд зойки й оплески малечi. Навчають й розважають їх Цiкавi й незвичайнi речi.
Вiдкрили кубики. Жука Борис побачив на одному – I задзижчав – «ж-ж»... Синка Я заохочую. При цьому
Йому показую оту «Жукату» лiтеру... А Владик Її вже знає... Цю мету – Читати – як єврейський цадик-
Мудрець -- бажаю досягти Лиш поступово, без насилля. I кубики допомогти, Заповнюючи їх дозвiлля,
Чудово здатнi. Хлопчаки Аж поки кубики складали, Взяли тi букви у мозки, В короткi їх слова зв’язали:
«Дiд», «баба», «мама», «тато», «дiм», А потiм в речення короткi... Давалось чтиво легко їм... Борис уже в чотири роки
Читав книжки для дошкiльнят. Удвох «Мiстечко в табакерцi» Cини осилили – вiват! Назавжди книжка ця у серцi...
Ще Боря рахував до ста, Вмiв додавати й вiднiмати – Рiч для малого непроста... -- Допоможи, будь ласка, брате! –
I Владик вчив, попомагав... Наш перший завуч Коновалов В мiскВНО комусь у око впав: Йшла школа добре, без провалiв –
Беруть в директори його В якусь – не нашу, iншу школу. I Дмiтрiєва самого Взяли -- i опустили долу
Натхненне те шкiльне життя, Яке вони удвох тримали. Це не велике вiдкриття: Директор з завучем здiймали
Всi справи, настрiй догори Сумлiнно, ентузiастично... Ось, дочекалися пори, Як все змiнилося критично.
Шкiльний очолив колектив До справ байдуженький Нiкiтiн. Єгоров тiльки б пив та й пив. Вiн – завуч. Хоч нi пciв нi кицiн
Частенько не розглядне хвiст, Якщо заллє горiлку в очi. Єдиний завуч має хист: У гостi йле завжди охоче
На день народження. Коли I не запрошують – вiн рветься... Згадаєш: «Чи ревуть воли... » Єгоров у гостях нап’ється –
I потiм тим, хто пригощав Дає у рокладi години... Єфремов i мене вмовляв: -- Адже бувають у родини
I свята. Запросiть мене... – Завжди вiдповiдаю прямо – Нехай хоч з школи прожене: -- На нашiх святах тато, мама,
Синочки – й бiльш нiкого. В нас Не п’ють, а дружньо розмовляють... – Мене, як завжди, любить клас, Батьки повагу проявляють.
Можливо б завуч i почав За неслухнянiсть ображати – На захист клас мiй дружно б став. На це Єгоров мав зважати,
Iнакше б пнули самого. Вiдносини тому в нас милi... А ось Наталiна його Запрошувала щонедiлi...
Всi знали, що i чоловiк Її дивився часом п’яно... -- Ще, завуче, по чарцi?... Iк... – -- Гостиннi дуже ви, Тетяно
Свiт Олександрiвно... За вас! – -- То ви дасте менi години?... – -- Дам! Буде ваш десятий клас! – Тверезим не бував i днини.
Так сильно полюбляв бухать! В очах – туман i нiс як слива... Характеристики писать На нас – його прерогатива.
На перший погляд вiн мене Не зачiпає. Дядько ввiчлив I пальцi вiялом не гне, Неначе навiть доброзичлив.
Характеристики писав На мене щоквартально добрi, Їх у мiськВНО пересилав. Та очi в нього як у кобри.
Зiницi – жала. Вiн чекав Хвилини слушної – i вколить... Ось завуч запропонував Менi i драмгурток очолить –
-- Вам сiмдесят i п’ять дадуть Карбованцiв за цю работу... – А в мене артистична суть, До гри не втратила охоту.
«Червоний галстук» -- п’єса є. Я оголошую початок. На оголошення моє З’явились хлопцi, а дiвчаток –
Жiночi ролi в п‘єсi грать – Ми з двадцять третьої позвали, У нашу театральну рать – I почали! Не вiдбували,
Як кажуть, номер – я й вони На репетицiї охоче Приходили... Минали днi... Та передвiдчуття пророче
Якусь тривогу в серце зве... I мiсяць пролетiв. Доплату Одержала... Все ж душу рве Присутнiсть явна аромату
Пiдстави, зради... Пролетiв Iще один натхненний мiсяць. I кожен, хто робив, хотiв Одержати зарплату... Витязь
Гри справедливої, дивлюсь – Нема за драмгурток доплати. Повинен бути значний «плюс» -- Є «мiнус»: мусила вiддати
I за минулий мiсяць дань. Єфремов взяв собi тi грошi За драмгурток – нахаба, п’янь! Я так i знала: був хороший
Недовго. Виявилась суть. Я галасу не пiднiмала, Бо не боєць – у каламуть Лихої сварки не втручала
Всю школу, вiдступила... Я Зробила вигляд, що нiчого Не трапилося... Нiчия У цiй халепi допомога
Той присмак зради не могла б Усунути, вiдсторонити. Огидно, наче їла жаб... I я вже знала, що робити.
Грицько i Женя... Тiльки цi Надiйнi й вiрнi взнали друзi Мiй план... На щастя Чернiвцi – Велике мiсто. Цiй подрузi
I другу, щоб не ображать, Розповiла i про причину I намiр вiд бiди бiжать... Втiм рiк навчальний чин по чину
Я завершила. I була Подiєю вистава наша. I я заяву подала в В мiськВНО – бо виповнилась чаша –
В дев’яту школу перейшла, Що бlля унiверситету. А вчителька, що там була – У двадцять шосту... Естафету
Перейняли вона i я. Вона зi мною помiнялась – Сюрприз для актуарiя. Вся двадцять шоста дивувалась:
Мовляв. все добре в неї йшло – Батьки i дiти всi любили. Якесь iз нею сталось зло? – Мою подругу теребили.
Вона розповiла менi. Ми з нею дружбу не ламали. Поблизу жили. Вiльнi днi I свята разом проводжали...
Вiд Сталiна, де я жила, Дев’ята школа далеченько. Я навпростець дворами йшла Спортивним кроком так швиденько,
Як вистачало тiльки сил. Доходила хвилин за двадцять. За вчительский сiдала стiл... День, другий, щоб адаптуваться –
I я у школi вже своя... Директором – Адам Iльчишин. Його сiм рокiв знаю я. Ми спогадами серце тiшим,
Як працювали в облВНО. Я – секретаркою у кадрах, А вiн iнспектором... Воно Й допомогло... Iнакше – злам, крах.
Здружив нас творчий ланцюжок, Суспiльна праця повз утому: Вiн був партiйний ватажок, Я – активiстка мiсцевкому.
Вiн мовник й математик сам. I з Парахонським кiлька рокiв В сусiдствi працював Адам Свiт Александрович. Урокiв
Тодi вiн учням не давав. Лиш теми для фiнальних творiв В десятих класах пiдбирав, Диктантiв тексти, теми зборiв.
А Парахонський в той же час Шукав для iспитiв задачi. Це так тодi робилось в нас. Обидва принциповi з вдачi.
У претендентiв на медаль Вони перевiряли твори. I, непiдкупнi наче сталь, I, неприступнi наче гори,
Медалi назначали тим, Хто заслуговував насправдi. Та час прийшов i цим двоїм Пiти вiд кабiнетних справ в тi,
Де школяри i вчителi, Живi, не в статистичних звiтах. Учитель, вчитель – сiль землi! Потрiбний всiм як вдих i видих.
Директор школи – ватажок... Пiшов директором в дев’яяту Iльчишин, а його дружок Пiшов на завуча посаду
В житлово-комунальний наш Солiдний технiкум. В дев’яту Принесла досвiду багаж. Люблю оту роботу кляту...
В дев’ятiй почала дружить З Руснак Полiною. Полiна Свiт Олексiївна... Служить Найвiдданiше. I родинa
Шкiльнa їй вдячна назавжди: Чудова вчителька й подруга. Був сенс менi прийти сюди, Якщо добавила до круга
Надiйних друзiв i її... Укр. мова i лiтература В дев’ятiй, як i скрiзь, мої Вона – рос. мови креатура.
Полiна близько нас жила З сестрою... Червоноармiйська - Спокiйна вулиця була З базаром. Справдi, дуже близько...
А Лiда, Полiна сестра, В бiб. технiкумi ще студентка... Попереду iще пора, Коли на вiршi не Шевченка,
А Вєнцимєрова вона Звернула трепетно увагу – I почалася мовчазна Не схожа зовсiм на розвагу
Поета вахта. Ще сама Вона не вiдає, якою З душi поета i ума Зiйшла могутньою рiкою
Поема про моє життя, Якiй вона – першопричина. Ще взнає... Точне вiдбиття Моєї долi – трудна днина
В поета – сам її обрав... -- Ну, що: додому? -- Так, Полiно... – -- Як, пiшки? -- Пiшки! – Ловим гав -- Йдемо додому вже повiльно,
Про все говоримо й само Собою гарну Резидентську Будову бачимо. Йдемо Повз довгуУнiверситетьську,
Обвуглений стоїть каркас Будови гарної... Руїна – Колишня синагога... Нас Принiчує ота картина.
Центральна... Через площу цю Крокуємо на Кобилянську. Вже вiд оксiду вуглецю (За цiсаря) колишню Панську
Мiськрада захищає. Лиш Тi авта, що в крамницю вироб Привозять, а будь хто – облиш Як генеруєш автовихлоп,
По Кобилянський пiшки йди! Не можна на машинi мчати... Крокуємо. Туди й сюди В крамницi радi зазирати –
З грiшми – це насолода... -- Глядь, Купила знов книжки! -- Купила, Малятам щоб було читать. -- То в них вже попереднiх сила! –
-- Привчили братикiв ковтать Книжки, тепер що з цим поробиш? -- Що ж, як навчилися читать... -- Зайдiм до гастроному... -- Ловиш
Вiдраду: можемо купить Чудовi, якiснi продукти – Щоб їсти що було i пить – Чай, каву... -- Ах, ти, ох, ти, ух ти! –
Ковбаси, масло, хлiб, м’ясце.... Мicцевi овочi та фрукти – На ринку – кожен знає це... Несеш – не вiдчуваєш рук ти...
Дружу з Єгенiєю. Нас I вчительська стезя з’єднала, Жiноча спiльна доля й час. Про Женю Буїну писала...
Директорствує чоловiк – Єгенiї у дiтбудинку. З «дев’ятики» поверни за рiг – I дiтбудинок. А щербинку
У долi i життi сирiт «Дев’ятка» згладжує – та школа, Куди заходять до ворiт Юрмою – i тодi довкола
Панує тиша й спокiй... Так, Тi що ростуть у дiтбудинку В яких у долi явний брак Тепла i ласки, цю щербинку
Перекладають на мiщан... -- Вiн з дiтбудинку! – Це як жупел. Мовляв. з них кожний – хулiган! Куди ж дiтей? Гордiїв вузол...
А Буїнiв сiм’я жила В ту добу на Орджонiкiдзе. -- Вiтаю. Ось, з дiтьми прийшла! – -- Ласкаво просимо! – -- Чи кiт це
Пронявкав? Дiти, вас не чуть, Вiтайте голосно, це друзi! – Ну, у садочук, cливи ждуть – Дозрiли першими в окрузi… --
I дiтлахи, як тi коти, Облазять у садочку сливи... -- Оцей рецепт чи знаєш ти?... – I ось вже аромат дражливий
Iз кухнi нашої пливе... Сашко тишком фотографує, Покуштувать оце нове Бажає. Аромат нервує.
Сiм’я у Женi чимала. Готує дешево i гарно Бажаю, щоби так могла I я. Я вчуся – i не марно.
З Грицьком стрiчаємось тепер На конфернцiях лиш зрiдка. Вiн обережний, як сапер. Чекicти не шукають свiдка –
Сексотiв всюди через край Й на бiйку з космополiтизмом, Єврейський вчителю, зважай -- Кремлiвським, сталiнським фашизмом.
Шкiльний тимчасом колектив Пiднявся також на котурни. Директор школи доручив Вести гурток лiтературний.
-- Мета: знайомити дiтей З новинами лiтератури, Перетворити на людей Духовних, вищої культури. –
Таку роботу я люблю -- В гуртку читати вiршi разом, I я її не вiдхилю. Лiтити – не лежати плазом.
Поети... Кожного життя Багаттям крiзь iмлу свiтило. Ось стiнгазета. В нiй стаття. Як щиро дiвчинка хотiла
Свої натхненнi почуття Найкраще виразити в словi!… Поети... Крiзь усе життя Ми несемо отi чудовi,
Чарiвнi пам’ятнi рядки... Ми конкурси читцiв проводим, Вчимо напам’ять залюбки I переможцiв нагородим
Призами... А до рiзних свят Лiтмонтажi завжди готуєм. Батьки у захватi – вiват! -- I керiвницi аплодуєм! –
Даю складнiшi завдання: На рiзнi теми добирати Творiння... Шоб не навмання, Доводилося поринати
У творчiсть глибше -- i частiш Шукати у бiблiотецi Цiкавий, незвичайний вiрш. В журнали заглядали, де цi
Творiння можна розшукать. Надибали в одному п’єсу. -- Бажаємо пiдготувать Виставу. – Море iнтересу...
Ми прочитали – перший крок Тк п’єсу вголос... -- Дуже гпрна! – Розодiлили ролi... Шок! Не я уже тоталiтарна –
Гурткiвцi. Рiшення таке: В садку стрiчатись щонедiлi. Бажання є в усiх палке... Борис iз Владиком зрадiли,
Бо i для них, для дошкiльнят, Є в п’єсi пiдходящi ролi. Всi знають: краще за малят Нi радощi нiхто нi болi,
Хоч i заслужений артист, Не передасть i не зiграє/ До гри в дiтей безмежний хист I гра малих нам серце крає.
Спочатку помагав суфлер. А потiм всi слова завчили... -- Не помиляйся вже, мон шер! – Вже дiти у тiй п’єci жили...
У Борi ролька та була В життi i перша i остання. А Владика ще привела Пiзнiше пристрасть театральна
У напiвпрофесiйний «ТРАМ», В якому молодь робiтнича Себе шукала. Вiн i сам – Бо доля до мистецтва кличе,
Як молодь робiтнича та Грав залюбки у водевiлi «Вiд серця нiжного бiда» За Сологубом... Кудрi бiлi...
Вiн для молодших Владислав Свiт Олександрович... Так cумно: Бо вiн дорослим надто став... Талановито i розумно.
Зiграли... Владикова роль -- Золотникова – i яскрава Й дотепна. Справдi, вiн – король! I Владику i «ТРАМ»’у – слава!
Я двiчi бачила оту, Багаторiвневу виставу. Чи вiдчувала гiркоту, Що власну артистичну славу
Недоодержала в свiй час? Забудьмо. Вже ростуть онуки. Вони зiграють всi за нас Незiгранi дiдами «штуки»...
З виставою гастролював «ТРАМ»... Оплески -- високiй марцi. В Тверi примiщення займав Театр просторе в «Пролетарцi» --
В Тверi всi знають цей палац... Та я захоплююсь, пробачте... Що ж, перекреслимо абзац... -- Жовтневе свято… I глядач те
Очiкує творiння вже. -- «Дев’ятка» у ажiотажi. - Продемонструємо... -- Невже?... – Сквер... В театральнiм антуражi
Такого реквiзиту брак. На сценi – клумба. Свiжi квiти Ми закрiпили так i сяк. Розсипали травичку дiти
По сценi… -- Добре. Де ослiн? Несiть його мерщiй на сцену. Де другий? Третiй?... -- Ось же вiн! -- Гаразд. Всi по мiсцях! – Антену
Душi настроїмо на старт! -- Ось на ослонi двi «бабусi» -- Гурткiвки в гримi… I… вiват! Вистава у сучаснiм дусi
Cподобалася вчителям, Батькам, директору. Найбiльше – Малим й великим школярам. Cпiймав зiрчаний слави хмiль вже
I Борю з Владиком. Вони Обидва грали як народнi Артисти! -- Кланяйтесь, сини! – -- Ми кращими були сьогоднi! –
-- Для мами -- завжди кращi, ceр! – У Всесвiтi i всiй окрузi... -- У хлопчикiв моїх тепер Знайшлися мiж cусiдiв друзi.
Хто? Яша з Гришею. Вони Точнiсiнько такого ж вiку, Як нашi iз Сашком сини. Ось у садок вiдкрили хвiртку –
I Боря з Владиком мерщiй До друзiв з дому вибiгають. Хто цар по ролi, хто Кощiй – В казкових персонажiв грають...
В будинку номер тридцять шiсть Живе сiм’я Грицька i Яшi. Малим не пити б i не їcть – Лиш гратися. Вони i нашi –
I влiтку в нашому садку, Коли ряснi черешнi й сливи, I взимку грати на снiжку Чудово. Дiтлахи щасливi.
Збiгають з хати знов i знов, Садок їх iнтересiв сфера. А п’ятим в цей гурток вiйшов Iще один сусiд – Валера,
Що старший Владика на рiк. I те, як дiти виростали Знiмав на фото чоловiк. Днi, як лелеки вiдлiтали.
Черешнi квiтнуть навеснi, А влiтку, ясно, достигають. I зрозумiло i менi I всiм, що хлопчики сягають
До них, звичайно, не з землi. Я дозволяла на дерева Заоазити -- i до iмли Вони всi набивали чрева
Смачним. I маму пригощать Черешнями не забували. Пiзнiш – на сливах шелестять, Коли i сливи дозрiвали.
Такий був незвичайний сорт: Зеленi, але вже солодкi! Цi сливи – начебто акорд Прощальний дарять самородки
Фруктовi в нашому садку, Сигналячи, що час до школи Пiдходить старшому синку... Лякати школою? Нiколи!
Росли хлоп’ята – i до них В свiй час i домiно приходить I шашки, шахи... Ось i миг, Коли турбота – заохотить
Малих до школи. А у нас Нема її за умовчанням. Давно вже просяться у клас I просто марять тим навчанням.
За нашим садом є стiна, Оштукатурена й висока. А що приховує вона? – Цiкавиться малечi око.
Вони залазять на стiну. За нею – фабрика цукерок. Запропонуйте хоч одну! – Таємна мрiя... Закапелок
Вже нецiкавий дiтлахам. Цiкаво знати, що за муром. Ось дерево. Його гiлкам -- Дать цим нестриманим натурам
Можливiсть вилiзти на мур. Грицько i Боря там сидiли... Я виконала звичний тур З роботи... -- Дiти, де ви?— Вмiли
Ховатись в хатi i дворi. Та схованки вже їхнi знаю... Нема... Де дiти? Нагорi На мурi. Чи я хлопцiв лаю?
Наказую iти униз. А в них цукерочки у жменях. Ласують... -- Хто це Вам принiс? -- Фабричний дядько – у кишенях... –
-- Кидай цукерочки менi – Пiймала їх двома руками. -- Грицько, кидай! – Чи скаже: «Нi!»? Теж кинув. Дерево з гiлками –
Як добрi сходи. Унизу Я их вiдчистила вiд пилу. Чи зобразити їм грозу? Не буду! Втрималась насилу.
Лиш заказала залiзать На мур... -- Не можна так багато Цукерок їсти. Пригощать Твого i Гришиного брата
Ви ж не забудьте, Тарзани, Коли повернуться зi школи. На мур не лазьте пацани. Полiзете iще? -- Нiколи... –
Рiк двi п’ятiрки нic синку. Яснiше: був п’ятдесят п’ятий. Була проблема: у яку Нам школу первiстка писати?
Поблизу чоловiча, та, Де я навчала, двадцять шоста. Ось двадцять третя, де мета – Приблизити до Мови... Просто
Напроти: перейди проспект... Якраз у цьому вся проблема. Безпеки базовий аспект – Незграбна транспортна система:
Трамваї i потiк машин. Проспект малим не подолати. -- В четверту школу пiде син! – Рiшуче слово каже мати.
Чому в четверту? Бо вона За рогом, перейти провулок – Безпечнiше для пацана. Ще не гудiла наче вулик,
Коли записувать синка Пiшов туди поважний батько: Зразкова школа та мiська – Елiтна – i завжди багацько
Бажаючих своїх малят В найкращу школу записати. Та батька ж знають – буде лад. З ним директриса розмовляти
З усiм решпектом почала. (Решпект Сашковi -- наче графу). Папери Владика взяля I…теку сунула за шафу...
Пообiцяла: буде вчить Синка заслужена Софiя Андрiївна... I ось вже мчить Цей вересень... Моя надiя
На Владика: не подведе – Чудово справдилася. Хлопчик В навчальних справах клас веде – Вiдмiнно вчиться мiй горобчик.
Вже в вереснi взяла хлоп’ят Наставниця Софiя Бабич, Тих, що вже вмiють i хотять Читати – чим iще привабиш? –
В бiблiотеку повела, Врочисто в неї записала – Немов у шляхту прийняла. Синок вже й сам читав чимало,
Ну, а записаний в читцi, Став читачем повномасштабним. Дарма питать мене, чи цi Прийоми вчительки я к зграбним
Вiдношу. Так, це й справдi клас Досвiдченого педагога, Що схвалення дiстав вiд нас, Батькiв-колег... Комусь вiд Бога
Дається професiйний хист... Софiя Бабич дуже вмiло До душ малих будує мiст. Яскраво i натхненно вчила.
Дicтався «Ключик золотий» В той перший день в бiблiотецi Cиночку. Матiнко, радiй: Синок читає радо... Де цi
Наївнi i cвятi часи... Сашко зробив синочку парту, Й поличку, де тримати всi Пiдручники в порядку варто
I зошити... Синок дiстав Своє робоче перше мiсце. I прикладом чудовим став Для Борi… Радо нiс це
Призначення серйозний брат. Вiн готувався самостiйно До школи що нi день... Вiват! «П’ятiрками» його постiйно
Софiя Бабич вiдзнача. Такий ориентир для Борi – Ще в дiтсадочку дитинча Молодше... Як iз старшим в зборi,
Борис цiкавиться: -- Що вчиш? – I сам вивчає потихеньку... -- Ще встигнеш, хлопчику, спiшиш? – Спiшить порадувати неньку.
Весна. Шкiльний скiнчився рiк. Щасливий переддень канiкул. Пiшов без зошитiв i книг У Школу Владик... -- Ось матрикул... –
А в ньому: «пять», i «п’ять», i «п’ять»... Двi фотокартки: Владик с класом Й серед вiдмiнникiв. Читать Беру листiвочку тимчасом.
Педагогiчний колектив Батькам висловює подяку... Вiдрада мамi вiд синкiв. Дай, Боже, їм вiдраду всяку!
Роздiл п’ятадцятий. НСШ-24
* * *
Белла Файнгерц запевала в хоре. Голосиста, из шестого «Б». Так поет с сиянием во взоре. Музыка дана ей по судьбе.
Отзвенев финальными фермато, Хор закончил. Занавес. Вперед Перчик-Фефер вышел фатовато. Он вниманье публики берет.
И пока стихи читает Перчик, Лидия Васильевна – улет! --, Беллу (образцовый пионерчик) – Переодевает – и народ
Через миг ее увидит в танце, Украинском страстном гопаке, Алые сапожки в ярком глянце, Ленты в изумительном венке.
Занавес... Учительница снова За секунды с Беллы весь наряд. Стягивает. Беллочка готова Петь с сестрой в дуэте. Дикий взгляд
У народа: только ж танцевала... Отпоет едва свое дуэт, Беллу вновь в два счета раздевала. Лидия Васильевна... О, нет!
Это же мираж, так невозможно! Публика глядит во все глаза: Беллочка в купальничке вельможно Выступает с лентой, егоза!
За минуту снова превращенье. И молдавский хора-хоровод – Средь танцоров глаз ее свеченье -- В новый вовлекает оборот
Публику... Как время быстротечно... Белла рядом с нами в США. Нам она еще споет, конечно. Ну, а танец с лентой? -- Тихо, ша!...
(Далi буде)
ї |